«Середня позиція». Що розповідав Кадиров в українському полоні

Лідія Михальченко

У вересні в мережі з’явилося відео з п’ятьма кадировцями, які потрапили в полон під час наступу ЗСУ в Курській області. Після його появи командир спецпідрозділу “Ахмат” Апті Алаудінов заявив, що не вважає за потрібне обмінювати тих чеченців, які добровільно здалися. Він додав, що ті, хто здалися без опору, “не заслуговують на життя” і закликав “зробити все, щоб їх убити”.

Про те, як вдалося записати відео з кадировцями в полоні, в яких умовах їх утримують і чи чекають на обмін, редакція Радіо Свобода Кавказ. Реалії поспілкувалися з українським фотографом Яном Доброносовим, який зробив ці кадри.

“Зараз у Чеченській Республіці такий диктат (диктатура. – ред.), що треба приїхати і розібратися. Компульсивно [відправляють на війну]» – це фрагмент інтерв’ю з українським фотографом з один з ув’язнених, колишній голова одного з чеченських сіл. Розповідає, що був рядовим, потрапив у полон 14 серпня в Сужанському районі, опору не чинив, але примусово відправили воювати. Так він розповів Ян Доброносов.

Слід зазначити, що інтерв’ю записувалося в умовах, коли особа перебуває під вартою, тому ми не можемо ручатися за достовірність цієї інформації.

– Як вам вдалося потрапити до полонених і поговорити з ними?

– Це було редакційне завдання. Я взяв фотоапарат і пішов. Я дивлюся на все з точки зору фотографа. Я дивився репортажі своїх колег з місць утримання в’язнів. Мені теж хотілося потрапити в таке місце, поспілкуватися з ними, довести свою точку зору, розповісти про те, що вони самі кажуть, оскільки таких історій у мене ніколи не було. Це цікава тема, на слуху.

– Як ви ставилися до них, до тих, хто прийшов вбивати ваших співгромадян?

— Для мене вони — військовополонені. Знімаючи їх, я більше думаю про професійні моменти. Я відзначав собі, хто що читає, про що говорить, який одяг носить. Я думав про них не як про ворогів, а як про персонажів історії, яку потрібно розповісти аудиторії. Мені пощастило з героями, вони дозволили показати своє обличчя. Іншим колегам ув’язнені такої згоди не давали.

– На вашу думку, кадировці дійсно здалися добровільно чи були ті, хто чинив опір?

– Важко сказати. В одного з чеченців, який не побажав назвати себе, журналіст запитав, де у нього зуби, і він відповів: «Коли брали в полон, пробували».

– Чому ви знімали з ними відео?

– Це приваблює підписників і переглядів у соціальних мережах. Однак монетизацію на моєму каналі вимкнули, ймовірно, через сцени насильства. Але я намагаюся записувати такі розмови на відео в цікавих місцях. Мені ніхто не каже, як саме я маю будувати сюжет і хто про що має говорити, я покладаюся на свій досвід, бо колись працював оператором на телебаченні.

– Чи поділяєте Ви думку, що словам військовополонених не можна повністю довіряти, адже їх говорять люди, життя яких залежить від військових, а як навпаки?

– так. Я спілкувався з ними в два етапи: на камеру і поза камерою. Ніхто їм не казав, що говорити. Я сказав, що вони мають право не відповідати на питання, якщо не хочуть.

Вони не кажуть чисту правду, а демонструють свою позицію, обрану роль. Я хотів почути, що вони скажуть. Він сказав, що здався добровільно, але я не знаю, чи це правда. Я слухав і камера записувала. Кожен, хто потрапив у полон, розповідає історію нашим військовим. Мабуть, він мені це повторив. Я був приблизно десятим представником преси, який спілкувався з цими людьми. Повної відвертості я, звичайно, не очікував. Позаду мене йшли озброєні працівники пенітенціарної системи, це могло вплинути на зміст розповіді в’язнів. Думаю, в подібній ситуації я б теж не сказав всю правду.

– Ви знаєте, що після вашого доповіді виступив командир «Ахмату» Апті Алаудінов і сказав, що не буде обмінювати тих бійців, які кажуть, що добровільно здалися? Ви очікували такого ефекту?

– Якщо це сталося через мій звіт, то мені навіть приємно. Звичайно, я не очікував цього, але думав, що в Чечні цей запис будуть дивитися родичі, знайомі, а також командири цих полонених.

Але, наскільки я розумію, Апті Алаудінов не вирішує питання обміну. Росіяни цим займаються в іншій структурі. Як правило, ворог бере своє. Особливо цінуються кавказці на обміні.

– Алаудінов також повідомив, що українські війська непомітно увійшли в Курську область, в обхід російських укріплень, в тому числі кадирівців.

– Все швидко вийшло. Прикордонники потрапили в оточення, як розповіли полонені. Не встигли отямитися, як зрозуміли, що їх оточують українці. Обійти його було неможливо, військові рухалися коліями. Якщо проїхати тим самим шляхом, то можна побачити, що прикордонний перехід біля Суджі повністю зруйнований. Там йшли стовідсоткові бої, техніка лежить на полях.

Я думаю, що прикордонники з російського боку не очікували вторгнення, а наші, навпаки, готувалися до нього. Те, що я побачив у Курській області, нагадало мені те, що я бачив у 2022 році: машини з намальованими трикутниками – у наших військ тепер є трикутник розпізнавання, щоб їх було видно в бою.

– Які стосунки між полоненими кадировцями та охороною?

— Наскільки я знаю, вони непогані. В’язні в Україні утримуються у повній відповідності до міжнародних норм. Бачу, вони веселі, без синців, усміхнені, всі зуби на місці. Крім того, вони за бажанням виконують прості роботи і можуть заробити, наприклад, на пачку сигарет. Тому вони хотіли добре показати себе перед цими охоронцями.

Це свідчить на користь українців, адже полонені живі і дають інформацію, йдуть на контакт, навіть сміються, нормально зустрічаються з пресою. Їм нудно, телевізор набрид, а відвідувачі їх розважають. Вони говорять журналістам все, що хочуть. Їм, мабуть, було важко, треба було демонструвати якусь середню позицію, щоб не розчарувати керівництво в Росії і потрапити в список на обмін.

– Чим ув’язнені Кадирова відрізняються від інших ув’язнених?

– Кавказці – народ зі своїм характером. Навіть наші спецслужби, щоб з ними розмовляти, мають знайти підхід, враховувати специфіку. Потім вони йдуть розмовляти. Вони не бояться наших, перебуваючи в полоні.

– Що ви думаєте про їх мотивацію воювати за Росію? У 1990-х і 2000-х роках вони самі постраждали від російської військової агресії.

– Так, тоді Путін очолив країну і продовжив справу Єльцина, який розпочав першу чеченську війну. Путін виявився «хорошим менеджером». Після війни в Чечні він напав на Грузію, а за кілька років – на Україну.

– Той, з ким ви спілкувалися, сказав, що пішов воювати не за власним бажанням. Який сенс відправляти на фронт чеченців, самих злих на Росію?

– Я думаю, що мій співрозмовник дуже не хотів йти на фронт, якщо відкрито про це сказав, хоча міг і промовчати. Але я припускаю, що є ті, хто пішов за власним бажанням. Його друзі зі мною не розмовляли, важко сказати, що вони думали в той момент. Як я зрозумів, старший розмовляв зі мною, як і належить за чеченським етикетом.

– Ви зустрічали чеченців з українського боку?

– Так, це було на Донеччині, я їздив туди з політиками. Чеченці тоді не дозволили сфотографувати свої обличчя. І взагалі вони поводилися досить закрито. Мабуть, щоб їх не впізнали в Чечні, де у них були родичі.

• На відео Зарахматова впізнали активісти опозиційного чеченського Telegram-каналу НІЙСО. За їхньою інформацією, він отримав посаду селищного голови особисто за вказівкою глави Чечні, а потім почав відбирати землю у місцевих жителів – потім його звільнили і відправили на війну.
• У Курській області діє режим надзвичайного стану федерального значення. За офіційними даними, з прикордонних районів евакуювали понад 130 тисяч осіб. Невідомо, скільки людей ще працюють в українських військах, але, за наявними даними, їх кількість становить щонайменше сотні.
• У Курській області, де триває операція української армії, група російських військових більше місяця перебувала в “повному оточенні”, повідомив командир спецназу “Ахмат” Апті Алаудінов. Він не уточнив, про бійців якого підрозділу йдеться, скільки їх було і скільки залишилося. У Міноборони Росії інформацію Алаудінова не коментують.