Донедавна український футболіст умовного «середняка» виявився заручником свого громадянства. У будь-якому чемпіонаті країн ЄС на нього дивилися крізь призму межі: «Чи вартий він того, щоб займати дефіцитне місце бразильця чи африканця?». Зараз цей бар’єр зникає – УАФ першою домовиться про зняття ліміту з Ла Лігою, Ередивізі, Бундеслігою та Лігою 1і в майбутньому ця законодавча зміна має відкрити українським футболістам двері в інших чемпіонатах країн ЄС.
Але які наслідки матиме цей «зелений коридор» для внутрішнього чемпіонату? Чи не вийде так, що при існуючих проблемах країни, в якій триває війна, не вистачить футболістів для УПЛ, турніру U21/23, Ліги Майбутнього та всіх інших дивізіонів вітчизняного клубного футболу? За впливом на подальший розвиток це в наших широтах може бути еквівалентним «ефекту справи Босмана» початку 1990-х.
У спеціальній статті на сайті Sport Arena представляємо очевидні плюси і мінуси вітчизняного футболу.
Плюси: Еволюція через експорт
- Ліквідація «Зіркової націнки» та ринкової справедливості
Раніше кошториси на зарплати українців у рамках нашого чемпіонату були завищені через ліміт в УПЛ. Зараз формується справжній ринок. Гравець, який раніше нічого не коштував (бо за кордоном не був затребуваний через статус легіонера, а у вітчизняній лізі частка трансферів вільних агентів досягала 90%), тепер отримає цінник не менше 300-500 тисяч євро. Більше того, якщо умовні «Верес», «Рух» чи «Зоря» зможуть продавати гравців за кордон, то вони реально отримають нехай невеликий, але реальний валютний дохід.
А з цим з’явиться ціла низка переваг для середняків, які, тим не менш, мають якісних гравців і навіть збірні (Полісся, Зоря, Рух із Карпат). Окрім шансу побудувати модель «купи-розвини-продай», що є єдиним життєздатним способом у сучасному футболі, це також буде можливість претендувати на бронювання за рахунок великих валютних обігів та сплачених податків.
- Вихід із «Золотої клітки»
Ми пам’ятаємо ті часи, коли гравці сиділи на 5-річних контрактах у грандах, отримували величезні зарплати, але деградували на лаві запасних, тому що їх не можна було продати в Європу за адекватні гроші. Тепер агент може прийти до президента клубу з пропозицією з умовного Майнца чи Монпельє, де гравця беруть як свого. І клубу доведеться серйозно розглянути будь-яку конкретну пропозицію, тому що в іншому випадку футболіст закінчить контракт і дійсно поїде грати в середину Ла Ліги або Ере.
Це стимулює рух крові в системі. У футболістів буде більше вибору, у клубів більше шансів заробити свої інвестиції, а не просто освоїти бюджет і витрати.
- Якісна збірна України
Для Сергія Реброва (або його наступників) це джекпот. Замість умовних 15 гравців, які варяться в соку УПЛ, він отримає 10 гравців, які щотижня грають проти Мбаппе чи Кейна, навіть якщо це легше для клубів. Навіть якщо це клуби середньої Бундесліги, інтенсивність їхньої гри буде вдвічі вищою, ніж українська.
Відповідно, перед грандами постане серйозний вибір: чи провести ротацію орендного каравану, чи змусити свій тренерський штаб ретельніше працювати над розвитком нехай і проблемного, але талановитого футболіста – адже навіть з українським паспортом легіонером більшості європейських чемпіонатів (у майбутньому) гравець не вважатиметься.
Мінуси: явні ризики «сирого» чемпіонату
- Кадрова нестача УПЛ
Якщо раніше було важко «виїхати», то зараз почнеться «великий відхід». Ми ризикуємо отримати чемпіонат, де рівень середньої ланки впаде до критичного рівня. Клуби будуть змушені або поставити зовсім юних вихованців, або заповнити прогалини недорогими іноземцями.
Ситуація виглядає ще серйозніше, якщо врахувати, що з лютого 2022 року за кордон виїхали вже десятки футболістів. У першій хвилі – ті, хто на момент повномасштабного вторгнення був на закордонних зборах, і ті, кому не виповнилося 18 років. У другій хвилі – ті, кому до 23 років, з виходом нового закону. В іноземних чемпіонатах вже виступають понад 2 тисячі футболістів з українськими паспортами загальною вартістю в мільйони євро.
Навіть якщо уявити, що збільшення валютних вкладень в УПЛ за рахунок продажу футболістів активізує процес повернення з-за кордону українських гравців віком 17-23 років, дефіцит буде відчуватися досить серйозно.
- Втрата ідентичності та інтересу аудиторії
Глядач звертається за іменами. Коли кожен другий перспективний юнак виходить у другу Бундеслігу у віці 19 років, уболівальнику важче ідентифікувати себе з командою. УПЛ може перетворитися на «транзитний хаб», де гравці не затримуються довше сезону. Це змусить тренерські штаби набагато частіше «латати» склади.
А клуб, який регулярно продає своїх керівників, рано чи пізно розвалюється в єврокубках. Ну, хоча, тепер нам є куди впасти…
- Психологічна пастка «легкого шляху»
Є ризик, що гравці підуть на будь-які умови в Європі, аби поїхати, втративши амбіції здобувати трофеї в Україні. Більш того, мова йде навіть про дійсно спортивно перспективних футболістів, а не, наприклад, вічно сидіти в запасі вдома під 15-мільйонним бразильцем або грати з меншим тиском в умовних Зволле або Волендамі – це вже серйозний вибір.
Що в підсумку: користь чи шкода переважає?
У глобальному масштабі це величезний плюс для українського футболу.
Футбол – це бізнес активів. Коли ваш актив (футболіст) стає ліквідним у 5-6 найбільших економіках світу, зростає капіталізація всього вашого ринку.
Так, UPL на мить ослабне, але загалом система стане здоровішою. Ми перестанемо бути «закритою екосистемою» і станемо частиною великого загальнофутбольного тіла. Більше трансферів – більше грошей у дитячих академіях – більше нових талантів. Більше валютних надходжень – більше здорових клубів, які задумаються: чому б не запросити дійсно вмілого тренера, який не «робить роботу», а розвиває гравців? А чому б не інвестувати в академію, якщо можна виростити гравця, а потім продати його за вільно конвертовану валюту? А чому б не повчитися у «Порту», «Бенфіки», «Ренна» та десятків інших клубів, які показують реальність футбольного бізнесу?
