(Рубрика «Точка зору»)
Нарешті, у селі Вілія, що належить до Рівненського району Рівненської області демонтовано пам’ятник Миколі Островському (1904–1936). Комусь ця подія може здатися місцевою. Мовляв, один пам’ятник, встановлений у радянські часи, зник… Та чи так це?
Продукт радянської пропаганди
За радянських часів Микола Островський трактувався як один із провідних радянських письменників. У різних місцях, пов’язаних з його діяльністю, йому встановлено пам’ятники. У Шепетівці збудували помпезний музей Миколи Островського. Була літературна премія його імені. На романі цього письменника «Як гартувалася сталь» виховувалося не одне покоління радянських людей. Фільми за цим твором знімали не тільки в СРСР, але і в КНР.
У комуністичному Китаї досить популярним героєм став Павка Корчагін, герой роману «Як гартувалася сталь». Згаданий роман був перекладений різними мовами та виданий у різних країнах. Звичайно, це сталося не без радянської підтримки та за рекомендаціями Москви
Письменник Микола Островський – один із найбільших міфів радянської пропаганди, справжній «пролетарський письменник», який був готовий пожертвувати собою за комуністичну ідею.
Реальний і міфічний Микола Островський
Однак багато в чому цей міф помилковий і не відповідає дійсності. Принаймні Микола Островський не був «пролетарського походження». Його батько, як можна судити, походив із московської галицької шляхти, представники якої переселилися з Австрійської імперії до Російської імперії, закріпившись на Волині. Прізвище Островський відносно поширене в цьому регіоні. Мати Миколи належала до чехів-емігрантів, яких на Волині було чимало.
Він придумав біографію, схожу на біографію Павки Корчагіна – головного героя «Як гартувалася сталь».
Не можна сказати, що сім’я була бідною. Глава родини служив у російській армії. Після звільнення з неї він мав певні привілеї. Будинок Островських, який знаходився в центрі села Вілія, зовсім не нагадував хату бідняка.
Однак щось пішло не так. Мені довелося переїхати. Зокрема, під час Першої світової війни родина Островських опинилася в місті Шепетівка, де розпочав свою творчість Микола Островський.
Ставши відомим радянським письменником, він вигадав біографію, схожу на біографію Павки Корчагіна – головного героя «Як гартувалася сталь». Наприклад, у 1919 році він вступив до комсомолу, потім пішов на фронт добровольцем, воював у кавалерійській бригаді Григорія Котовського та 1-й Кінній армії. У серпні 1920 р. був, очевидно, важко поранений під Львовом і демобілізований.
Робота з’явилася вчасно. Саме тоді в СРСР встановилася сталінська диктатура
Пізніше, як свідчить ця «героїчна біографія», Микола Островський працював у Києві, зокрема у 1922 році на будівництві вузькоколійки поблизу цього міста, де захворів на тиф. Згодом був на комсомольській роботі в Берездові, Ізяславі, Шепетівці. У 1924 році вступив до Комуністичної партії. Проте важке поранення та тиф підірвали його здоров’я. У віці трохи більше 20 років став інвалідом. І майже осліпши написав повість «Як гартувалася сталь», перша частина якої вийшла друком у 1932 році.
Робота з’явилася вчасно. Саме тоді в СРСР встановилася диктатура Йосип Сталін. «Батькові народів» потрібні були нові міфологеми, інший, «героїчний» погляд на громадянську війну. І такий погляд був запропонований у романі «Як гартувалася сталь».
Справжній Микола Островський не воював на так званій «громадянській війні» і не був на «комсомольському ударному строю» під Бояркою.
Крім того, популяризація твору припала на період масових політичних репресій та Голодомору в Україні. Ці жахливі картини комуністична влада намагалася прикрити байками про трудовий ентузіазм і героїзм радянських людей. Одним словом, сліпий письменник Микола Островський з його, м’яко кажучи, посереднім текстом якраз підходив для сталінської міфології.
У 1935 році цього «світила радянської літератури» нагородили орденом Леніна, дали дачу в Сочі та квартиру в Москві, а в січні 1936 року йому присвоїли звання бригадного комісара. Однак всьому цьому новоспеченому письменникові недовго довелося радіти. Наприкінці того ж року його життя обірвалося.
Справді, справжній Микола Островський не воював у так званій «громадянській війні» і не був у «комсомольському ударному формуванні» під Бояркою. Про це свідчить його власноруч написана автобіографія, яку він подав, коли вступив до ВКП (б) у 1924 році. Навіть у спогадах рідних, написаних спеціально для прославлення Миколи Островського, ці «подвиги» практично не згадуються. .
Не тільки в біографії Миколи Островського багато «неясних моментів», а й в історії появи роману «Як гартувалася сталь». Автентичні тексти цього радянського письменника, що дійшли до нас, свідчать, що він погано володів словом. І він не мав гарної освіти. Але «редакції», а точніше співавтори, за вказівкою партійних органів добре попрацювали над його писанням. Це Марк Колосов, Ганна Караваєва, Олександр Серафимович та інші. В результаті з’явився твір, який став радянським бестселером.
«Українізація» Миколи Островського
Після проголошення незалежності України культ Миколи Островського зберігався за інерцією. Збереглися його пам’ятники, музеї, установи та вулиці, названі його іменем. І це при тому, що твори Миколи Островського не лише у фальшивому дусі відображали реалії важких подій 1917–1922 років, а й містили чимало антиукраїнських елементів.
Дивно, але знайшлися прихильники цього автора, які охоче виступили на його захист. Були, зокрема, спроби його «українізувати», представити як «письменника-гуманіста». Наприклад, існувала версія, яка мала сумнівне підґрунтя, що роман «Как гартувалась сталь» Микола Островський спочатку написав не російською, а українською мовою. Отже, він український письменник.
І все ж радянський міф про Миколу Островського поступово розвіювався, а процес декомунізації, розпочатий в Україні у 2015 році, завдав йому серйозного удару. У Вілії перестав діяти музей цього радянського письменника. Проте зберігся його пам’ятник, який, виявляється, мав своїх захисників. Навіть коли його демонтували, деякі з них висловлювали невдоволення.
На жаль, тіні радянського минулого живі…
Петро Кралюк – голова вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України.
Думки, висловлені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію Радіо Свобода
